Дискусія, яку нам пробують нав’язати нові політики, зводиться до того, що винними в непростій ситуації, яка нині панує в інформаційному просторі, є журналісти та ЗМІ. Нові ініціативи, спосіб їхнього представлення та анонсований експрес-режим ухвалення змін до медіазаконодавства не сприяють формуванню довіри серед журналістської спільноти.
Складається враження, що кінцева мета проголошених проєктів — не оздоровлення інформпростру, а політизація та розширення механізмів впливу на незручні ЗМІ у тих, хто знаходиться на владній піраміді.
Адже до кінця року, відповідно до Указу Президента, уряд вже має розробити та подати у Верховну Раду проєкт «Закону про медіа», який досі ще не був представлений широкому журналістському колу – ми бачили лише певні слайди, так звану «концепцію».
Також окремі дискусійні ідеї озвучувалися паном Міністром культури (Володимиром Бородянським — прим. ред.) та паном Головою парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики (Олександром Ткаченком — прим. ред.), які для цього використовували трибуну парламентських слухань з питань безпеки журналістів України, що відбулися минулого тижня.
Я вважаю, влада зміщує пріоритети, коли формулює найнагальніші питання. Адже переважно ми чуємо питання про розширення репресивного арсеналу влади – стоїть питання щодо криміналізації за недостовірну інформацію, за фейки та «введення суспільства в оману», про запровадження штрафів, блокування медіадіяльності ЗМІ, які протягом трьох років демонструють збиток тощо.
Пропонуються варіанти, коли журналісти писатимуть доноси на своїх колег та керівників у редакціях через певні вказівки редакторів про те, щоб якось так чи не так висвітлювати теми. Відповідно тоді держава знову включатиме репресії до ЗМІ та нібито братиме на себе зобов’язання щодо соцзабезпечення таких журналістів, дбатиме про їхню безпеку, охорону і тому подібне. Це недопрацьовані ідеї, які в українських реаліях можуть лише ускладнити ситуацію.
Насправді під видимістю таких «благих намірів» запроваджуватимуться додаткові регулятивні повноваження. Зокрема, зростатиме роль Нацради, яка має регулювати роль не лише телебачення й радіо, а вже повинна буде регулювати й друковані ЗМІ, YouTube, соцмережі тощо. І в нас виникає питання – чи це не буде монстр медіарегулювання, який у будь-який момент може втрутитися в медіадіяльність?
Скажімо, щодо газет: унаслідок реформи роздержавлення у нас станом на 2019 рік є 600 нових приватних локальних медіа. Це бізнес, власниками якого є редактори та працівники газет. Якщо Нацрада матиме якісь сумніви, то за цим законом вона може зобов’язати будь-яке медіа надати всю фінансову звітність, повністю ігноруючи поняття комерційної таємниці.
Тож це певні важелі, які олігархічні або дуже заможні медіа знайдуть, у який спосіб обійти, а чесні місцеві мовники, благодійні чи ж волонтерські газети, витрачатимуть чимало часу на збір довідок.
Вважаю, що все ж таки очевидним пріоритетом має бути реальний захист журналістів і безпека, боротьба з безкарністю, з тими атаками на журналістів, які вже відбулися. І відповідно, коли ми отримаємо прецеденти захисту, в нас виникатиме довіра, і ми перейдемо на інший рівень.
А поки що нас хочуть захищати лише словами, мовляв, якщо буде погроза журналістові та він звернеться із цим до правоохоронців, то йому забезпечать особисту охорону. Якщо журналісти почнуть говорити про ті погрози, які в соцмережах щодня отримують, то в нас елементарно не вистачить поліцейських, які будуть їх охороняти за цим декларативним законом.
Тож наголошу: першим пріоритетом має бути безпека журналістів, і другим – створення економічних стимулів для розвитку українських ЗМІ. Економічна незалежність завжди буде гарантом редакційної незалежності. Держава повинна дбати про наявність каналів дистрибуції друкованої преси (доступність поштових послуг особливо актуальна в селах та райцентрах), стимулювати зростання рекламного медійного ринку, допомагати трансформації традиційних місцевих медіа.
Ми — прихильники максимально широких, відвертих дискусій із залученням всіх сторін, зокрема і міжнародних фахівців у сфері захисту свободи слова. І не в експрес-режимі, спрямованому на затвердження парламентом дискусійних «слайдів».
Контекст
Голова комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко в середу 13 листопада запропонував концепцію змін до законодавства про ЗМI, яка передбачає кримінальну відповідальність за поширення медіадезінформації.
Так званий «Закон про медіа» пропонує визначити, які онлайн-ресурси є медіа, а які — ні, а також обкласти податками онлайн-сервіси. Наприклад, Netflix. Окремо комітет розглянув ідею Ткаченка закривати неприбуткові ЗМI — він вважає, що на такі ЗМI можуть мати надто великий вплив їхні власники.
Раніше Президент Володимир Зеленський доручив Кабміну до кінця року внести до Ради законопроєкт щодо врегулювання діяльності медіа.
Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України
Джерело сайт The page
