Влада не має права втручатися в діяльність журналістів, запроваджувати цензуру та самостійно створювати організації, які контролюватимуть чи регламентуватимуть роботу журналіста та ЗМІ.
Такі дії суперечать Конституції України та чинному законодавству, й притаманні лише авторитарним державам на кшталт Куби, Росії чи Північної Кореї. Тому нині журналісти, не залежно від того, на які ЗМІ працюють, повинні активно об’єднуватися і протистояти фактичному впровадженню цензури з боку держави та замаху на свободу слова. Про це розповів в інтерв’ю прес-службі Національної спілки журналістів Українигромадський діяч, голова Комітету з питань свободи слова у 2002-2005 та у 2012-2014 рокахМикола Томенко.
– Миколо Володимировичу, як ви ставитеся до ініціатив міністра культури Володимира Бородянського щодо запровадження такого собі індексу достовірності медіа, створення самоврядної журналістської організації, яка підтверджуватиме статус журналіста, введення посади омбудсмена з питань інформації тощо?
– Тут є 2 варіанти: можна сказати, що це непорозуміння тих людей, які ніколи не займалися державною політикою, не знають чинного законодавства та в якийсь момент опинилися при владі і вирішили наводити порядок. Це найпростіша система пояснення, яка може бути, тому що навіть у найгірші часи, коли проводилися перші парламентські слухання і боролися з темниками, то темники часів Медведчука, неформально забороняли когось згадувати, а когось не згадувати. Темники часів Порошенка,так зване Міністерство правди чи інформаційної політики, так само указували, що робити, але більше для своїх, порохоботів. Але ні Медведчук з Кучмою, ні Порошенко не додумалися до створення «правильної» журналістської організації при владі, і не додумалися до того, що якась комісія визначатиме індекс правди в журналістських публікаціях. По великому рахунку, якби таке законодавство було прийнято раніше, то я думаю,всіх виконавців «Вечірнього кварталу» давно посадили б. Якщо дивитися на маніпуляцію, фейкові речі, якісь некоректні речі в останні роки вони стільки їх застосовували, що, очевидно, ніхто би не став ні президентом, ні депутатом, ні міністром.
– Як, на вашу думку, має реагувати журналістська спільнота? Чи можливо якось вплинути на запровадження таких ініціатив?
– Думаю, всю цю історію, яку я називаю «непорозумінням», можна зупинити журналістською солідарністю, яка повинна полягати в наступному: самі журналісти мають право створювати журналістські спілки чи спілку, яку вони вважають за потрібне. Держава не може такого ініціювати, хіба я знаю по старих часах таке було на Кубі, в Північній Кореї, Білорусі чи Росії, де створювалися «правильні журналістські спілки».Але в Україні в Конституції написано, що ми таки демократична держава, тож влада не повинна такого робити.
По-друге, все, що стосується змісту та інформації, редагування чи корегування такої інформації владою – чітко заборонено і Конституцією, і законом «Про інформацію». Я мав честь працювати з цим законом, для того, щоб чітко розписати, що таке цензура. І фактично з боку влади це є спроба ввести цензуру. Тому моя пропозиція, як голови Комітету з питань свободи слова, що у свій час боровся з темниками і змінами на законодавчому рівні зі своїми колегами, унормувати і заборонені речі щодо втручання влади в діяльність журналістів, і щодо свободи журналістів.Журналістам сьогодні потрібно активно об’єднуватися, не залежно від того, хто є власником газети, радіо чи телебачення. Адже насправді ці ініціативи, які з’явилися, це замах на професію журналіста, яка насправді гарантується Конституцією і чітким законодавством. Тому моя порада ініціаторам і владі вивчити законодавство, адже всі ініціативи прямо суперечать Конституції та чинному законодавству, яке свого часу європейським співтовариством було визнано як одне з найпрогресивніших на пострадянському просторі. А з іншого боку, намусім, хто захищає свободу слова, не раз вдавалося відбивати атаки, я думаю, мусимо і зобов’язані зробити так і цього разу.
– А хто, на вашу думку, має ініціювати зміни в медіа-сфері?
– Коли я працював у Комітеті, мій підхід був такий: всі медійні ініціативи повинні виходити з медіа-середовища. Ну як може якийсь депутат перевіряти правильно журналісти пишуть чи неправильно? Насправді найкраще регулювання медіа-сфери владою – це взагалі не втручатися. А коли виникає якесь складне питання, то медіа-середовище повинне зібратися і сказати: є в нас проблема, що нам робити із соцмережами чи інтернет-виданнями, вони в нас поза законом. Подумати чи достатньо корпоративних правил, які власники цих інтернет-видань визначають, чи мусить бути якась законодавча база, яка буде регулювати цю роботу. Очевидно, медіа-інтернет-спільнота повинна зібратися і запропонувати якісь корпоративні правила, щоб не допустити зловживань у цій сфері. Якщо ми маємо зловживання на рівні телевізійному, та ж медіа-спільнота, Національна спілка журналістів України можуть зібратися і запропонувати дії щодо соціального захисту журналістів. Якщо мова йде про фізичну небезпеку, треба проводити парламентські слухання. На щастя, вони нещодавно відбулися, вперше за після ініційованих мною парламентських слухань близько 10 років тому. Тому всі механізми в нас є, треба їх застосовувати.
І ще раз наголошу, що не треба вчити журналістів, як їм жити, без самих журналістів. Це так само, як упроваджувати ринок землі не запитавши, що думають про це фермери і люди, які працюють у селі. Не можна їх ощасливити, не запитавши у них, що таке для них щастя. Так само і тут, іде мова про намагання «ощасливити» журналістів без їхньої згоди. Це загроза, і загроза велика, а зупинити її можна тільки спільним зусиллям усього медіа-середовища.
– Щодо парламентських слухань, як ви можете оцінити останні, що відбулися 6 листопада?
– Я так розумію, що влада там трішки хитрістю обмежилася важливою темою фізичної безпеки журналістів, хоча, у принципі, на слуханнях, мав бути ширший контекст. Коли ми проводили, то взагалі тоді поставили питання загально про свободу слова в Україні, її ризики, загрози тощо.
Звісно, добре, що слухання взагалі відбулися, але просився трохи ширший контекст. Адже сьогодні ми знову змушені говорити про незалежність Національної ради з питань радіо і телебачення України, повертатися до теми, щоб у нас був незалежний орган, на який не впливав ні Президент, ні фракції. От приміром, нині стоїть питання, як можемо фінансувати Міністерство інформації та Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення? Адже насправді дві структури дуже подібні. Я категоричний противник Міністерства інформації, тому що його існування – це зневага до свободи слова, бо тільки в авторитарних країнах є міністерства, які визначають, що робити журналістам. Держтелерадіо так само має бути реформовано.
Я підтримую ініціативу, щодо щорічних парламентських слухань. За рік варто було б повернутися до такого обговорення, але вже взяти ширші теми. А питання нерозкритих убивств повинні бути постійно на обговоренні. Коли я був у комітеті ми постійно, кожне засідання, розпочинали з інформування, а що в нас із розслідуваннями вбивств журналістів. Я вважаю, що має бути постійна робота парламентського контролю на правоохоронними органами, адже ідеться про життя та безпеку людей. А вже на парламентські слухання виносити більш ширші речі.
Прес-служба Національної спілки журналістів України
