З сильним тиском влади мають справу у Білорусі й журналісти – їх б’ють, затримують, порушують проти них кримінальні справи. Як ЗМІ виживають за таких умов, DW пояснив заступник голови БАЖ Борис Горецький.
Білоруська асоціація журналістів (БАЖ) з початку року зафіксувала понад 500 випадків порушень прав журналістів у країні. А за період безперервних з 9 серпня в Білорусі акцій протесту представники недержавних ЗМІ стали однією з головних мішеней для силовиків. Журналістів затримують, заарештовують нібито за участь в акціях, б’ють, знищують техніку, позбавляють акредитації та навіть порушують проти них кримінальні справи. На даний момент понад 20 журналістів відбувають адміністративний арешт, а ще дев’ятеро стали фігурантами кримінальних справ. DW поговорила із заступником голови БАЖ Борисом Горецьким про труднощі роботи представників ЗМІ в Білорусі і нові заходи забезпечення їхньої безпеки.
DW: Як зараз можна описати роботу журналістів в Білорусі?
Борис Горецький: Як ходіння мінним полем. Білоруський журналіст ніколи не може знати, з якого боку на нього чекає небезпека – влада робить все, щоб ми відчували над собою руку, що тяжіє, і мусили весь час озиратися. Журналістів постійно затримують на протестних акціях, які вони висвітлюють, і садять на добу. Їх також затримують за оприлюднені матеріали і порушують проти них кримінальні справи.
Одним словом, влада робить усе можливе, щоби в цілому обмежити роботу ЗМІ в усіх напрямках. По-перше, відбувається тотальна зачистка інтернет-поля. У нас як і раніше заблоковано понад 100 суспільно-політичних сайтів, серед яких і сайти медіа – “Наша Нiва”, “БелТА”, Naviny.by і інші.
Триває тиск на tut.by – найбільший інтернет-портал країни недавно позбавили статусу ЗМІ. По-друге, є проблеми з пресою. Якщо в інтернеті ще можна обійти блокування, то надрукувати газети без свого друкованого верстата неможливо. Низка видань припинили випуск, і це дуже сумно. Крім того, влада заважає роботі кореспондентів іноземних мас-медіа. Спочатку іноземним журналістам просто не видавали акредитації (нам відомо про 150 випадків), а 2 жовтня МЗС Білорусі анулювало усі чинні акредитації і тепер видає їх дуже вибірково, насамперед російським ЗМІ. Більшість іноземних журналістів так і не були переакредитовані (у тому числі кореспонденти DW в Білорусі. – Ред.).
Чому саме зараз виникла така напружена ситуація зі свободою ЗМІ в Білорусі?
Нинішня ситуація справді унікальна. Віддалено її можна порівняти з репресіями 2011 року, коли були акції “мовчазного протесту”, але масштаб все одно був не таким. З початку року ми зафіксували вже понад 500 порушень прав журналістів – з таким жорстким тиском білоруська журналістика ще не стикалася. Влада зараз навіть не приховує, що розглядає пресу як своїх ворогів. Вони називають незалежні ЗМІ ініціаторами протестів, хоча це не так – журналісти не закликають до акцій. Разом з тим преса, очевидно, займає дуже серйозне місце у сьогоднішньому інформаційному суспільстві. Інформація з якою ми працюємо, настільки чутлива, що коли білоруси читають про вбивство Романа Бондаренка, вони не можуть сидіти вдома, така інформація сама підштовхує до якихось дій. А влада бореться не з проблемою, тобто з інформаційними приводами, а з медіа. Вони думають, що якщо преса не писатиме про Бондаренка, то люди не дізнаються про це. Вони, звичайно ж, все дізнаються, але ЗМІ все одно потрапляють під удар.
Ви сказали, що з початку року БАЖ зафіксувала вже понад 500 випадків порушень прав журналістів. Який був найбільш кричущим?
Стрільба в журналістку “Нашої нiви” Наталію Лубневську. Солдат, очевидно, бачив, у кого він стріляв – на журналістці була жилетка з написом “Преса”, у неї стріляли з кількох десятків метрів. Як можна не назвати кричущими випадки, коли журналістів били в ізоляторі на Охрестина? Напевно, найстрашніше – це фізичне насильство проти журналістів. За роки роботи ми вже, мабуть, змирилися з кримінальними та адміністративними справами. На даний момент дев’ять наших колег проходять у кримінальних справах. Наприклад, Катерина Борисевич з tut.by писала про стан Романа Бондаренка (коли його доставили в лікарню після побиття. – Ред.), але тепер затримана і разом з лікарем стала підозрюваною у справі про розголошення лікарської таємниці. Що стосується журналісток “Белсат” Катерини Андрєєвої і Дар’ї Чульцової – це черговий прямий політичний тиск на ЗМІ. Їх звинувачують в організації групових дій, що порушують громадський порядок – але журналістки просто вели стрім.
Як ви справляєтеся з насильством і переслідуванням відносно журналістів?
Ніяк. До насильства неможливо звикнути. Влада зробила все можливе, щоб прибрати журналістів з вулиць, наших колег затримують практично на кожній акції. Частина колег для себе вирішили не знімати на акціях, тому що це безпосередньо пов’язано із загрозою. Деякі продовжують ходити, але не носять сині жилетки з написом “Преса”, адже це стало мішенню для затримань (за законом журналіст під час масових акцій “повинен мати ясно видимий відмітний знак представника ЗМІ”, але носіння жилетки необов’язкове. – Ред.). Проте багато колег, попри весь тиск і репресії, продовжують ходити на акції протесту, знімати і передавати інформацію, вони працюють навіть за таких складних умов.
Крім відмови від позначення себе жилеткою “Преса”, які ще нові способи підвищення безпеки з’явилися у журналістів?
Коли стало зрозуміло, що на вулиці журналістів забиратимуть і садитимуть на добу, з’явився новий метод роботи. Зараз багато мас-медіа просять людей впускати журналістів у свої квартири і на балкони, звідки можна безпечно висвітлювати акцію, не перебуваючи на вулиці. Однак цей спосіб не на сто відсотків працює. Журналістів “Белсату” Катерину Андрєєву і Дарину Чульцову затримали прямо в квартирі, звідки вони вели прямий ефір – силовики просто туди вломилися.
Під час акцій протесту в Білорусі постійно відключають мобільний інтернет, 9-11 серпня він був відсутній в країні практично повністю. Як журналістам вдається поширювати об’єктивну інформацію за таких умов?
Колеги, які працюють “в полі”, завжди намагаються знайти точки Wi-Fi. Тобто вони спочатку знімають, далі шукають доступ в інтернет в кафе або в квартирах людей і тільки потім скидають фото і відео в редакції. Багато ЗМІ просили людей, що живуть на перших поверхах, відкрити доступ в Мережу, і в принципі ця схема працює. Хоча, звичайно, страждає оперативність. Якщо говорити про тексти, то їх передають телефоном: куди пішла колона, що трапилося. Це сильно підставляє самих журналістів. Олег Грузділовіч так працював на акції, влада це зрозуміла, до нього прийшли додому і прямо з дому забрали і засудили на 15 діб арешту. Але іншого засобу передачі зараз немає.
Джерело сайт Deutsche Welle(DW)
