У неділю, 29 грудня, журналіст Станіслав Асєєв і блогер Олег Галазюк вийшли на волю в числі 76 українських полонених, звільнених із місць ув’язнення на тимчасово окупованих територіях. А вже наступного дня перша секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ відвідала визволених колег, які проходять реабілітацію в клінічній лікарні «Феофанія» в Києві.
«Привітала колег із визволенням, розповіла про ту широку підтримку, яку надавала спілка, для звільнення журналістів із полону. Дуже рада бачити і Стаса, і Олега на волі. Зараз на першому місці – реабілітація після двох з половиною років у неволі. Колишніх полонених обстежують лікарі, роблять усі необхідні процедури. Бажаємо нашим колегам швидкого одужання, а журналістська солідарність стане гарною моральною підтримкою», – поділилася враженнями від зустрічі Ліна Кущ.
Станіслав Асєєв розповів, що навіть в ув’язненні робив нотатки, записував враження та роздуми. За час перебування в підвалах так званого «міністерства державної безпеки» в Донецьку списав цілий стос паперу. «Щоправда, коли мене переводили на «Ізоляцію» (ще одне місце ув’язнення в Донецьку), всі записи забрали, хоча перед цим їх уважно вивчили від початку і до кінця», – пригадує Стас. Попри втрату важливих паперів, продовжив писати. Частину записів навіть вдалося вивезти: допоміг командир танкової бригади Богдан Пантюшенко, з яким Асєєв сидів разом у колонії № 32 в Макіївці після «вироку». Тому матеріалу для нової книги, переконаний журналіст, достатньо.
Так само прагне викласти на папері свої спогади і враження ще один автор сайту Радіо Свобода – Олег Галазюк. Співрозмовник продемонстрував «вирок» так званого «верховного суду ДНР», за яким блогеру присудили 16 років позбавлення волі і заборону на 4 роки «здійснювати публікації в засобах масової інформації та інтернет-ресурсах».
Говорячи про свою роботу в окупації, Олег зазначив, що усвідомлено вирішив повернутися до рідного Тореза (тепер – Чистякове), аби повідомляти про ситуацію для українських медіа.
«Це була моя справа – донести до людей ту правду, що там відбувається. Вважаю, я служив об’єктивній журналістиці, а не замовній. Я виконував свою роль і приніс більше користі, ніж міг би тут», – сказав автор Радіо Свобода.
«Якщо я фотографував – значить, я вже «шпигун». Там людей хапають і за меншу провину. Просто тому, що потрібні на обмін. Беруть у заручники, щоб потім обміняти. Людина має цінність як товар, який потім можна продавати», – додав Олег Галазюк.
Він подякував за виявлену журналістську солідарність, яка відіграла важливу роль у його долі, та зізнався, що збирається написати про все, що з ним сталося.
