Наприкінці 2019 року громадянський журналіст Ремзі Бекіров спільно зі своїми колегами став за рішенням Національної спілки журналістів України колективним лауреатом Національної премії за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка. Нині Ремзі Бекіров перебуває у в’язниці в Сімферополі, а тому лише нещодавно від свого адвоката дізнався про присвоєння нагороди.
У листі до НСЖУ громадянський журналіст вирішив подякувати за підтримку та розповісти, чому вирішив займатися громадянською журналістикою. А також закликав колег ініціювати роботу спеціальної медіа-групи, яка об’єднає всі ЗМІ, зацікавлені в роботі на окупованих територіях.
«Добрий день, мої колеги журналісти!
Не так давно я, громадський журналіст Кримської солідарності, Ремзі Бекіров, дізнався від адвоката, що ви нагородили мене і моїх колег премією. Нам дуже приємно, що наша робота з висвітлення подій в Криму була оцінена на такому високому рівні. Велика подяка вам за це!
Раніше ніколи не думав, що буду займатися журналістикою. Насправді я історик, закінчив історичний факультет Таврійського Національного Університету ім. Вернадського. Займатися громадянською журналістикою спочатку став вимушено, для того, щоб хоч якось убезпечити людей в Криму перед обличчям тих репресій, які обрушилися на нас з 2014 року.
Я розумів, що об’єктивне і альтернативне висвітлення подій на півострові всупереч пропаганді провладних кримських медіа – єдиний доступний активістам інструмент, щоб якщо і не припинити остаточно, але знизити кількість обшуків і арештів в Криму. Можливо, це навіть стане превентивним заходом для захисту «груп ризику».
Саме з цією метою шукав шляхи розвитку і зростання: читав статті, цікавився у колег професіоналів (окрема подяка за це Тарасу Ібрагімову), як більш якісно подати інформацію, брав участь в різних семінарах і форумах. Велику допомогу для організації роботи мені надали цивільні журналісти з Харкова – видання «Накипіло». Спасибі їм величезне і теплі привіти. Наша кримська реальність в чомусь була схожа до харківської, тому їх поради і тренінги стали в нагоді.
Як ви розумієте, можливість відкрито висловлювати свою думку в Криму сьогодні сильно обмежена. Незалежні ЗМІ закрили, багато журналістів зазнали обшуків і арештів. Атмосфера страху і безвиході штовхнула багатьох колег переїхати з Криму на материк. І я розумію їх. Крім цього, провладні ЗМІ строго діють за вказаною програмою зверху, щодня, показуючи як «прекрасно живе півострів».
Одного разу у мене відбулася розмова з одним з операторів кримського провладного ЗМІ. Він, оператор, обурювався через те, що їм забороняють показувати проблеми людей, свавілля силовиків та інші прогалини, говорив про сувору цензуру на своєму телеканалі.
І ось в такій суворій реальності працює наш громадський рух «Кримська солідарність». Робота цивільних журналістів поряд з 4-5 українськими професійними журналістами стає сьогодні чи не єдиним джерелом правдивої інформації про Крим (в сфері прав людини).
Зараз я заарештований, але мої колеги з «Кримської солідарності» продовжують оперативно реагувати на події. Найчастіше це арешти, обшуки, суди. І незважаючи на всілякі утиски, подають інформацію про Крим на весь світ.
Мені б дуже хотілося, щоб ви і далі продовжували підтримку своїх колег, сподіваюся, я можу так вважати. Колективна підтримка і трансляція інформації з Криму – це імунітет для продовження нашої роботи.
Робота «Кримської солідарності» є перепоною для спецслужб РФ, яка заважає їм здійснювати свої «темні справи» без свідків, з грубою фальсифікацією і підміною в своїх ЗМІ.
Кожен день наші хлопці піддають себе ризику. Як яскравий приклад, це знаходження в СІЗО Криму і Ростова-на-Дону щонайменше 9 цивільних журналістів з «Кримської солідарності»: Сервер Мустафаєв – координатор КС, людина, яка стоїть біля витоків «КС»; Наріман Мемедемінов – координатор медіа-відділу «КС», засуджений за т. зв. виправдання тероризму; Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхаліев, Сейран Салієв, Тимур Ібрагімов та інші.
Крім арештів і обшуків щодо цивільних журналістів «Кримської солідарності» практикуються стеження, адміністративні штрафи, адмінарешти, загрози і багато іншого.
Також мені б хотілося звернути вашу увагу на тих нечисленних журналістів, які приїжджають до Криму для роботи. На цих сміливих людей чиниться серйозний тиск. Трьом журналістам: Олені Савчук та Аліні Смутко, а тепер і Тарасу Ібрагімову заборонили в’їзд до Криму, не роз’яснюючи причин. Мені достовірно відомо від адвокатів, що за деякими з них ведеться постійне стеження, надходять погрози. Особливу роль відіграє дуже послідовна і довгострокова робота в Криму журналіста Антона Наумлюка. Інших не називаю, щоб не піддавати їх ризику.
Хотілося б відзначити ще одну проблему, яку я спостерігаю в українських ЗМІ. Кримська повістка, кримські новини на багатьох каналах ігноруються як «нерейтингові», нецікаві. І мене весь час на волі і тепер у в’язниці мучить питання: «Чому?». Чи можна проводити різницю між життями людей на Донбасі і в Криму? В обох випадках мова йде про однакові території та людей.
Дуже приємно було читати про солідарність, виявлену вами, журналістами України, на підтримку свого колеги – цивільного журналіста Нарімана Мемедемінова.
Не знаю точно, але припускаю, що саме широкий резонанс навколо його справи змусив російський суд обмежитися порівняно «маленьким» терміном Наріману – 2,5 роки колонії-поселення (хоча і він несправедливий).
Беручи до уваги все вищесказане, прошу ініціювати вас роботу спеціальної медіа-групи, яка об’єднає всі ЗМІ, зацікавлені в роботі на окупованих територіях. Розробить спільно з державою план інформаційної роботи, виступить платформою для допомоги в роботі міжнародних медіа в Криму і на Донбасі.
На завершення хотів би ще раз подякувати вам за підтримку. Сподіваюся, що мої роздуми будуть почутими.
З повагою, ваш колега, цивільний журналіст Ремзі Бекіров
